Є моменти, які не забуваються. Миті, що закарбовуються в пам’яті теплими хвилями, гріють серце в зимовий вечір і лікують перевтому.

 Це як стежка від бабусиної хати, це як навчання в школі, це як роки дорослого свідомого життя. Таким емоційним сплеском стало для мене в мої «юні» роки навчання в Університеті третього віку територіального центру в селищі Арбузинка. Особливо зараз, під час карантину на таку страшну хворобу, як коронавірус, стало відчутно брак спілкування: між сусідами, ріднею та моїми дівчатками – «студентками». Приємно згадати цікаві заняття, скандинавську ходу, чаювання зі смаколиками під дружню розмову, і, звичайно, свята. Коли причепурившись, біжиш до Університету, де тебе чекають, розрадять, підтримають і дадуть моральну насолоду. Сьогодні цього так не вистачає, але я знаю, що все буде добре. Карантин завершиться, а ми прикладемо до цього якнайбільше зусиль – БУДЕМО СИДІТИ ВДОМА. Насолоджуючись домашніми клопотами, дбаючи про своє здоров’я, готуючись до найкращого християнського свята Великодня і пригадувати яскраві миттєвості з нашого життя. Мої спогади про Великдень в УТВ у фото: